Макар ріс без мами. Скільки себе пам'ятав, вони жили з татом вдвох. Іноді приїжджала бабуся, мати батька. Вона силувано посміхнулася Макару, дарувала йому одні й ті ж шоколадки, лаяла тата. Казала, що він звалив на себе непосильну ношу, вона попереджала, не послухався, і тепер нікому не потрібен з дитиною...
Папа обривав її, казав, щоб не втручалася, і недвозначно вказував на двері. І бабуся їхала, піджавши губи.
— Вона не любить мене? – питав Макар, чуйно вловлюючи своїм дитячим серденьком бабусине ставлення до себе.
— Не вигадуй, бабуся гарна, просто переживає за нас. Вона до садочка сиділа з тобою, між іншим.
Але Макар цього не пам'ятав. Що він пам'ятав, так це те, як батько водив його в сад. Макар приходив самим першим і маявся від нудьги до приходу інших дітей. Спостерігав, як мами цілували їх і наостанок махали ручкою. Тато так ніколи не робив. А Макару хотілося, щоб він хоч раз обняв його і теж помахав йому.
Тато у Макара був суворим, не дозволяв вранці валятися в ліжку. Макар піднімався і з закритими очима одягався. А якщо починав скиглити, дивився так, що бажання нити одразу зникало. Тато йшов, широко крокуючи, міцно тримаючи ручку Макара у своїй великій шорсткою руці. Макар втік, ледве встигаючи переставляти короткі ніжки.
Коли Макар питав про маму, тато змінився в обличчі. Він сам вирішив чи хтось сказав йому, що мама поїхала далеко. Тато дивився повз Макара і мовчав. Коли розпитування ставали наполегливими, грубо обривав сина. Тоді настрій Макара надовго псувалося, він замикався в собі або ревів, чому тато сердився ще сильніше.
— Ти мужик чи соплива дівчинка? Тоді не ридай.
Макар вважав за краще не випробовувати долю, і перестав запитувати про маму. Тато його ніколи не бив, але йому іноді здавалося, що міг би і вдарити, і відлупцювати, коли сердився на нього. Бачив рішучість в його очах.
Ставши постарше, Макар бачив, з яким інтересом мами дітей поглядали на його тата. Посміхалися, говорили щось типу: «А нашого тата, Оленка, не змусиш забрати тебе з садка».
Вони йшли додому. Макар знову біг поруч, розповідаючи татові про найважливіше, що сталося в саду, заглядаючи у її похмуре обличчя. Але той не слухав, не реагував на слова. І Макар замовкав ображено.
У кого-то не було батька, була тільки мама, і діти, загалом-то, не страждали від їх відсутності. А у Макара не було мами, але він чомусь страждав. Все, що він зрозумів тоді про життя.
У перший клас його теж відвів тато. Ось тільки зустрічати не прийшов. Макар одягнувся, як завжди по-солдатськи швидко, довго стояв на ґанку школи, виглядаючи його. Він міг і сам дійти до будинку, але вчителька сказала чекати своїх батьків. І він чекав. Бабуся одного однокласника проводила його до під'їзду. Так і ходив з нею перші два роки.
Макару іноді подобалося, що у нього немає мами. Мами багато забороняли його однокласникам, не пускали одних на вулицю. Макар був наданий сам собі, міг робити, що хоче, до заздрості інших хлопчаків. І все-таки йому до сліз хотілося, щоб приїхала мама, обняла його, сказала щось ніжне, чмокнула в щоку...
— А мене сьогодні класна покарала, — сказав Макар.
— За що?
— Я побився з Сашком, ну... вдарив його книгою разок. Але він першим почав, — горячась, виправдовувався Макар.
— Потрібно вчитися домовлятися. Ти ж не маленький. Бити треба за справу, — вагомо повчав тец.
— За яку справу можна бити?
— Ну, якщо хто серйозно образить або першим вдарить, нападе. Тоді потрібно давати здачу і не боятися, навіть якщо сили нерівні. Поступишся раз, будуть бити завжди, порахують слабаком. Зрозумів?
Макар слухав уроки батька і намотував на вус. З третього класу він кликав його батьком, по-дорослому. Одного разу Макар впав на ковзанці і сильно розбив коліно, порізався коником. Кров проступила через штанину, капала на лід. Батько до самого будинку ніс його на руках. Макар міцно обіймав його за шию, вдихав його запах, найкращий на світі, як йому здавалося. І любив цю хвилину нескінченно. Потім батько припалив зеленкою садно і дув на коліно. Макар згадував цей момент, як чи не єдиний прояв ніжності батька до нього. Тоді він простив йому всі образи.
Батько не займався з Макаром, але багато чому навчив. Можна сказати, всього. Макару він здавався величезним, красивим і сильним, і він намагався у всьому наслідувати йому.
— Мама не любить мене, якщо не приїжджає? — запитав якось за вечерею, колупаючи виделкою макарони по-флотськи.
— Забудь. Немає в тебе матері.
Як забути те, чого ніколи не бачив?
— Але не ти ж мене породив? – з дитячою безпосередністю резонно зауважив Макар.
— Виростеш, зрозумієш. Їж, поки не охололо. — І поморщився, як від болю.
У сьомому класі Макар облазив всю квартиру у пошуках знімків, речей мами. Нічого. На рідкісних фото, здебільшого з садка, він був один. Знайшов кілька не дуже якісних знімків з батьком. І ніяких жіночих штучок, крім фартуха. Він заштовхав питання подалі в голову, до пори до часу.
Батько вчив, що проблеми з хлопцями потрібно вирішувати самому. І дуже дивувався, коли вчителька викликала його в школу, писала послання: «Побився на уроці з Жуковим, зірвав урок...» «Втік з математики...» «Відмовився писати твори на тему «Образ матері в російській літературі...»
Батька зацікавив тільки зірваний урок.
— Чому побився? До зміни не міг почекати?
— За справу. Жуков обзивався, питав, куди Макар телят ганяв, — пробубнів Макар.
— Чому на уроці? Розбирання потрібно влаштовувати на перерві, один на один. Або у тебе проблеми з однокласниками?
— Не в мене, а у них проблеми, — з викликом відповів Макар.
— Добре. Махати кулаками марно не треба. Мова тобі на що? Вчися домовлятися. Колись мені займатися дурницями, в школу не піду. Сам накоїв, сам і розбирайся.
— Як? Якщо він урод...
— А якщо він застосує важку артилерію в особі батьків, тобі, та й мені не поздоровиться. Тобі воно треба?
— Та як домовлятися, якщо він обзивається і гидоти говорить? Про маму, що вона нас покинула, – додав він тихо, опустивши голову.
— Про маму? З-за неї взагалі не варто битися. Вона все одно не дізнається і не оцінить. З такими потрібно діяти їхніми ж методами. У кожної людини є слабкості, які чіпають, як тебе слова про маму. Спостерігай, слухай, шукай. Зрозумів?
Макар нічого не зрозумів, але став придивлятися до однокласників. І якщо його били, він тут же погрожував всім розповісти сокровенну таємницю противника. І той втік.
Поступово від Макара відстали. Він переріс багатьох однокласників. Такий здачі зарядить, мало не здасться. Бився Макар відчайдушно.
Вчитель набридло чекати батька у школі, і вона сама прийшла до них додому.
У початковій школі класна у Макара була молода і симпатична. Він часто уявляв її своєю мамою. Вона б батькові теж сподобався, але в школу його заманити не виходило.
А в дев'ятому класі у них класної стала вчителька математики. Вони звали її одиницею. Худа, вона завжди носила однакові тісні костюми з прямими спідницями нижче колін. Лише на Новий рік і 8 Березня вона знімала чорний костюм і одягала блідо-блакитний. Кофтинки носила під саме горло, а волосся гладко зачесывала і закалывала на потилиці в маленьку кичку. Коли вона знімала з довгого носа окуляри, то вони бовталися на шнурку на худої грудей. Таку маму Макар не хотів.
Вони з батьком розмовляли на кухні за зачиненими дверима. Макар чув не всі. Вчителька хвилювалася, говорила на підвищених тонах, що він не займається сином, що той росте хуліганом, а міг би добре вчитися...
— Я неодноразово запрошувала вас в школу, але у вас, мабуть, є справи важливіші сина, — верескливо відрубала вона.
— Я гроші заробляю, а вчити його повинні ви, для цього він ходить в школу. Хіба немає? – спокійно відповів батько.
Вчителька у відповідь горячилась, говорила швидко і нерозбірливо. Батько щось тихо їй пояснював, після чого вона з криком: «Ну, знаєте!» вискочила з кухні, трохи не вдаривши дверима не встиг відскочити Макара. Батько проводив її і повернувся до сина.
— Все чув?
— Майже, — пробелькотів той.
— Дуже добре. Значить, повторювати не буду. Не хочеш вчитися, твоя справа. Мітла в руки, мішок на плечі і вперед. Своїм дітям сам будеш пояснювати, чому їх батько п'яниця і ледар. Або візьмешся за розум і будеш вчитися, щоб дітям не було соромно за батька. Зрозумів?
Чого ж не зрозуміти. Стало соромно. Краще б сварився і погрожував, що так спокійно намалював його майбутнє. Макар зробив висновки і став вчитися. Більше вчителька не приходила, хоча зауваження в щоденник раніше писала. Макару її було шкода, коли вона після уроків намагалася сама з ним поговорити.
До старшим класам він став схожий на батька – небагатослівним і похмурим. До нього не приставали однокласники, побоювалися. Навчання він підтягнув, і ЄДІ здав цілком пристойно. Думав, батько запитає його про бали. Він знехотя відповів би, що за балами він третій у класі, разом з зубрилой Катею Скворцової. Але батько не запитав, а Макар гордо промовчав.
— У нас через два дні випускний, пап.
— І що?
— Мені в шкільній формі йти або в костюмі? Я виріс з нього сильно.
— Новий костюм потрібен?
— Так.
— Добре, завтра купимо. – От і вся розмова.
В магазині погляди їх знову не зійшлися. Макар хотів білий костюм, як у Ваньки. Та ще чорну сорочку на додачу.
— Куди ти потім його одягнеш? Як наречена на весіллі будеш. Краще такий. – І батько зняв вішалку з темно-синім костюмом.
— Він занадто дорослий.
— А ти ще маленький? Тоді що ми тут робимо?
Костюм вони купили. Батько після вручення атестатів відразу пішов, кинувши Макару, щоб не пив багато і не занадто пізно повертався додому.
У Макара прямо руки зачесалися зробити все навпаки. Але нічого не вийшло. Бульбашки від шампанського вперто лізли з вух і носа, від вина взагалі йому стало погано. Ніякого задоволення.
Макар сам відніс документи в університет на факультет інформаційних технологій. І вчинив. Вперше почув від батька: «Молодець». От би раніше сказав, коли Макар так мав потребу в його підтримці і схваленні. Взагалі Макару часто здавалося, що батькові він байдужий. Думав, краще б в дитбудинок здав, ніж так ставитися до нього.
Потім Макар закохався, і весь світ змінився, навіть батько.
— Тату, а чому ти не одружився? Мама тебе сильно образила? — Він знав, що заходить на небезпечну зону, але все ж запитав.
— Вона зрадила мене, обдурила. Не довіряй жінкам. Всі вони...
Одного разу в гості приїхала бабуся.
— Ну що, так і живеш бірюком? Послухався б мене, не одружився б на цій... Зараз сім'я була б... Скоро залишишся один. Макару сказав? Ні? Я так і знала. Прямо мати Тереза.
— Мам, не лізь, – махнув рукою батько.
— Я й не лізу. Сиди тут один... — І вона поїхала. А Макар мучився питанням, що батько повинен йому сказати? Про маму? Чому матір'ю Терезою обізвала батька? Розпирало цікавість, але Макар питань не задавав.
Після третього курсу він сказав, що одружується.
— Не рано?
— Вона чекає дитину. Я переведуся на заочне, буду працювати.
Батько криво усміхнувся. І Макару захотілося його вдарити, розмазати усмішку по обличчю. Але він, звичайно, цього не зробив. Весілля зіграли скромне. Батько передав грошей, скільки сказали батьки нареченої, і прийшов на весілля гостем. Коли йому запропонували сказати тост, він встав з фужером і сказав:
— Будь мужиком. І все.
— Я з пелюшок мужик, — пробурмотів під ніс Макар. Олена накрила його руку своєю тоненькою ніжною долонькою, встала і сказала, що вдячна батькові чоловіка, що він так добре виховав його. І батько посміхнувся їй. Вперше в житті!
Приїхавши через два тижні після весілля до батька, Макар помітив, як той здав, постарів. Помітив на сорочці пляма, м'яті штани, відросла щетину. Нічого подібного Макар не помічав раніше. Батько завжди виглядав охайним і підтягнутим.
— Тату, ти хоч приїжджай до нас. Що ти тут один?
— Все в порядку в мене, — відмахнувся він.
Макар часто задавався питанням, чи любив він батька? А батько його? Слів таких батько не говорив, але дбав про нього, як міг. Хіба це не любов? І не знаходив відповіді.
Одного разу, коли Лена народила доньку, Макар приїхав до батька з пляшкою коньяку. Випили.
— Я сам батько тепер. Розкажи про маму, ти обіцяв, – пристав він до батька.
Той подивився на Макара, налив ще коньяку, випив, крякнув і сказав:
— Я її сильно любив. На руках носив. А вона... Вона мені змінила з моїм другом. Шашні з ним крутила за моєю спиною. Я дізнався, коли зустрілися з ним біля пологового будинку. Він назвав мене рогоносцем і сказав, що ти не мій син. Я врізав йому, зламав ніс.
Потім, коли твою маму з тобою виписали з пологового будинку, прямо запитав її про це. Вона почав викручуватися. Я все зрозумів, вигнав її. Так. Не дивись на мене так. Не зміг пробачити.
Вона пішла, а через два місяці привезла тебе і твої речі. Сказала, що ти їй не потрібен. Я хотів здати тебе в дитячий будинок. Пробач. Яка з мене нянька? Приїхала мама порадила зробити тест на батьківство. Я не зробив, не знаю, чому. Боявся, що ти, і правда, будеш чужим. Матері сказав, що зробив, що ти мій син. Вона погодилася сидіти з тобою.
Тобі здається, що я недостатньо любив тебе? Я і сам не знаю. Всю душу вона спалила мені. Жодного разу не написала, не приїхала. Стерво. – Батько знову випив, потім стиснув чарку в руці, і вона тріснула. Макар перев'язав йому руку, як колись він йому коліно.
Їхав додому і думав, хто він йому, батько чи чужий дядько, пошкодував чужу дитину? Виростив, і непоганим, треба сказати, людиною він став. Макар намагався поставити себе не місце батька. Зробив би він тест? Зміг би здати доньку в дитячий будинок, якщо б не був упевнений, що вона його? Відповіді на ці питання Макар не знаходив.
Так, батько не був ласкавим, не говорив слів любові. Але любов — це не тільки слова, але й справи. Батько не одружився більше, може, боявся, що інша жінка не полюбить Макара? Чи чекав запутавшуюся дружину?
Після тієї розмови між батьком і сином тріснула гребля. Вони більше не з'ясовували відносин. Навіщо? Але батько, приїхавши до них один раз, став приїжджати часто, гордо гуляв по парку з коляскою.
— Він мій батько і крапка. Я точно знаю. Адже ми схожі, правда? – запитував у дружини.
— А маму ти не хочеш знайти?
— Ні. Вона мене не шукала, і я не буду. Нехай живе, як хоче, сподіваюся, що щаслива. Жодного разу не приїхала, не поглянула на мене, не приголубила. Викинула з життя, як кошеня. Бог їй суддя. У мене є батько. Він виростив мене. Сам, уявляєш? Не впевнений, чи зміг би я так. І виховав мене не гірше мами. Тепер моя черга піклуватися про нього, — хвилюючись, сказав Макар.
— У моєму класі у багатьох хлопців не було батьків. Один спився, інший сидить... Мені пощастило, можна сказати. Та що там, пощастило!
І Макар більше не задавався питанням, рідний батько у нього чи ні. Вирішив, що рідніше не буває.
«Ось всі пишуть: люблю матусю, мамочко найкраща! Я з цим згоден, але чому забули про батьків? От у мене батько найкращий! І у кожного з нас батько кращий. Саме для нас!» Альберт Камю
«- Чому ти... — Не хотілося, щоб хтось інший, окрім мене, прикидався твоїм батьком» Японський серіал «Симфогир: Пісня бойових принцес»