Японський підхід до виховання дітей або чому японські діти ніколи не вередують

Японія є однією з найдивовижніших країн. У всьому світі відомо працьовитість японців, їх завзятість, дисциплінованість і дбайливе ставлення до природи. Ми на uDuba пропонуємо звернути увагу ще на одну особливість цього народу, яку варто було б перейняти батькам, які живуть в будь-якій країні.

Люди, которые приезжают в Страну восходящего солнца, удивляются необыкновенному взаимопониманию между разными поколениями японцев. Дети послушные и милые, взрослые адекватные, бабушки и дедушки любящие, но без привычного «сюсюканья»…

Причиною такої одностайності є особлива традиція виховання дітей, корені якої сягають у далеке минуле.

Багато століть тому японські матері поєднували роботу з вихованням дітей. Але не було ніяких дитячих садків або сидять вдома бабусь, з якими можна залишити дитину, поки не закінчиться робочий день. Тому малюк завжди був там же, де і його мати. Навіть якщо жінка йшла в поле, вона приматывала дитини до себе тканиною. При цьому вона постійно спілкувалася з дитиною, розповідала, що вона робить, і чому. Не дивно, що дитина швидше навчався розмовляти, ніж ходити.

Що дає такий підхід?

Малюк відчуває себе залученим в усі життєві процеси (роботу, відпочинок, прогулянки), йому легше розвиватися і пізнавати світ.

Неудивительно, что и сейчас японки предпочитают воспитывать детей согласно такой традиции. Куда бы не шла мама, чем бы она не занималась, малыш всегда рядом с ней — на руках, за спиной или потихоньку идет с ней за руку.

Зазвичай японські матері сидять вдома, поки дитині не виповниться 3 роки. Хоча в країні є ясла, віддавати в них малюка вважається непристойним. Втім, як і просити посидіти з дитиною бабусь і дідусів. Після того, як малюк відсвяткує своє триріччя, його відправляють в дитячий сад.

И дома, и в саду ребенка учат проявлять внимание к чувствам — не только к своим, но и других людей, животных и даже неодушевленных предметов. Например, если малыш ударяет машинкой об пол и ломает ее, мама не отберет игрушку, но обязательно сообщит, что ребенок причиняет машинке боль.

Не варто думати, що виховання дитини повністю лягає на плечі жінки. З малюками охоче няньчаться і їх тата.

Японські правила виховання
Как уже говорилось, в Японии дети получают много родительского внимания — объятий, разговоров, совместных прогулок и др. При этом мамы и папы никогда:

не підвищують голос;
не читають нотацій;
не застосовують тілесних покарань.

Японці вчать дітей:

вести себе ввічливо;
бути уважними до інших;
нікому не заважати своєю поведінкою.
Що роблять японці, коли дитина веде себе погано?
Закономерно, что родителей интересует, а как же заставить ребенка прекратить баловаться? Японцы не кричат, не наказывают, так как они мотивируют малыша вести себя правильно? Ответ прост — свое недовольство они показывают интонациями и взглядом.

Японські діти безпомилково розпізнають, коли батьки засмучені їх поведінкою, відчувають почуття провини і каяття, і намагаються виправитися.

Як бачите, в Японії діти купаються в любові і турботі з боку своїх батьків, і з самого свого народження засвоюють принципи життя в суспільстві. Безумовно, ця система виховання дуже незвична для жителів інших країн. Але досвід сотні років показує, що вона неймовірно ефективна і допомагає вирощувати законослухняних, вихованих і приємних у спілкуванні громадян.