Мама і тато часто возили сина на літо до бабусі. Коли він підріс, то сказав батькам: «Я вже великий, що ви зі мною як з маленькою? Я і сам можу до бабусі доїхати!»
Після недовгих суперечок батьки погодилися.
Ось стоять вони на пероні, проводжають, останні дають поради, а син все твердить: «Та знаю я, знаю, 100 раз вже говорили...!» Тоді батько каже: «Синку, якщо раптом тобі стане погано або страшно, то ось тобі...» і сунув що то дитині в кишеню.
І ось хлопчик сидить у вагоні, їде, роздивляється, що у вікні... А навколо люди... чужі... штовхаються, шумлять, заходять, виходять, провідник невдоволено зробив йому зауваження, хтось теж невдоволено на нього подивився і... хлопцеві стає не по собі... і з кожним разом все неприємніше і важче...
Скоро йому стає страшно. Він понурился, забився в кут, подкатились сльози. Він згадує про те, що у нього в кишені від батька.
Тремтячою рукою намацує папірець, розгортає, а там записка: «Синку, я в сусідньому вагоні...»
P.s. Ось так і в житті, ми повинні відпускати дітей довіряючи їм, але ми повинні бути завжди в сусідньому вагоні, що б дітям страшно не було.
Бути поряд — поки ми живі.
Джерело: fit4brain.com