Родитель и его поддержка очень важны для ребенка в каждом возрасте

Цей про те, що найчастіше залишається непоміченим. Дефіцит батьківської любові – як оцінити є він чи ні? Коли у дитини мало іграшок – все зрозуміло. Це видно, іграшки можна помацати, доторкнутися, оцінити їх вартість та кількість. Батьківська любов, як і почуття в цілому – нематеріальна, і лише проявляється у формі якихось вчинків, слів, приймаючи різні форми.

Батько і його підтримка дуже важливі для дитини в кожному віці. Нестача в зовсім маленькому віці – формує у дитини відчуття недовіри до світу в цілому. Ще трохи старше брак батьківської любові та підтримки обертається залежністю, несамостійністю, інфантильністю.

Ще трохи старше обертається невір'ям у свої сили і можливості, виноватостью за все і вся. У молодшому шкільному віці загрожує комплексом неповноцінності і апатією до навчання і праці. У підлітковому віці брак адекватної батьківської любові та підтримки створює складності з самовизначенням, розумінням себе. Зрештою в цілому загальна ізольованість дитини, внутрішня самітність так само має коріння в нестачі батьківської любові.

Когда я говорю о нехватке. Я имею в виду именно форму родительской любви. Я не сомневаюсь в том, что родитель любит своего ребенка. Но именно форма, в которой он эту любовь выражает, может быть неподходящей на том или ином этапе или не соответствовать той или иной ситуации. И тогда у ребенка не появляется возможность эту любовь получить и «впитать». К примеру, любовь в форме пристыжения ради воспитания достойной личности или в форме гиперопеки в больших количествах — очень плохо усваивается детьми и скорее создает дефицит, чем наполняет.

Для того що б відновити емоційний голод і «скинути нервозність» діти знаходять якісь об'єкти (або їх батьки пропонують), як «замінники» батьківської любові. Комп.ігри, соц.мережі, переїдання, тютюнопаління, відхід у фантазії та інше. Це формує залежна поведінка. Коли замість живого теплого, але недоступного батьків (з якихось причин) дитина вибирає неживий, але цілком доступний об'єкт.

Из того как родители любят ребенка формируется его собственное отношение к себе. Мальчик или девочка учится относиться к себе — любить или недолюбливать, чаще ругать себя, чувствовать себя виноватым, вообще не обращать внимания на свои желания и потребности и т.д.

Дитина, позбавлена любові, тобто не той якого «будують» або опікують, а той який взагалі втратив надію на тепло від батьків, вчиться «залежно навпаки». Тобто йому настільки самотньо і боляче, що він до себе взагалі не підпускає, що б не бути «кинутим» знову. У ньому багато недовіри і опасливости і в той же час внутрішнього бажання бути коханим, що в дорослому віці такі діти можуть бути мало розбірливі у знайомствах.

«Оставлеяемый», не отримує кохання в потрібній формі дитина може злитися, протестувати в самих різних (часто незрозумілих батькові) формах, може відчувати сильну, хронічну депресію, яка розтягується у деяких випадках на кілька років.

Невозможно восполнить дефицит любви, который уже случился. То чего не дали когда-то — уже не дашь сейчас. Можно конечно проигрывать ситуации в уме и представлять, как бы вы все поменяли тогда, или как хорошо было бы… но, тем не менее, помощь возможна только из «настоящего».

Приміром через усвідомлення того дефіциту який є і розуміння як ви його зараз заповнюєте (їжа, алкоголь, трудоголізм, залежні відносини тощо). І що у вас з тими пунктами, про які я говорила в самому початку – що ви думаєте про себе, як ставитеся до себе, чого позбавляєте. Що вас не влаштовує в цьому? Що можете поміняти, а де глухий кут і вам потрібна допомога.

До речі, про психологічну допомогу написано багато книжок, але жодна з них не замінить адекватної терапії в якій ви навчитеся розуміти себе і приймати себе, так само як жодна з іграшок не здатна замінити маминого чи таткового присутності в житті дитини.

Михайло Литвак

Джерело