Дитина — громовідвід. Або як дитина приймає на себе напругу в сімейному кліматі

Ребенок — безответное существо, он не может себя защитить от негативного воздействия. Почему случается так, что именно беззащитного ребенка жизнь выбирает на роль громоотвода в семье? Взрослые ссорятся, направляют на него свое раздражение, делают его виноватым там, где должны разбираться сами.

Наблюдала я сегодня показательную и при этом неприятную картину. Женщина шла за руку с мальчиком лет 5-7 и при этом то раздраженно, то обидчиво, то обвиняя, разговаривала с другой женщиной. Та отвечала ей в унисон. Через некоторое время ребенок начал довольно громко шаркать ногами. Обе женщины замолчали, повернулись к ребенку и та которая похожа на его маму, раздраженно сказала — прекрати, что ты делаешь, не шаркай. Вторая женщина так же недовольно повернулась на звук шагов, но ничего не сказала.

Дитина приймає на себе напругу в сімейному кліматі

Тіло маленької людини саме знайшло спосіб хоч трохи скинути із себе напругу, що виникла від того, що відбувалося між жінками. І при цьому розрядити на себе те, що відбувалося між ними.

Вони припинили злитися один на одного і перевели своє роздратування на дитину.

Когда родители часто ссорятся, не важно — открыто или завуалировано, — ребенок, сам того не осознавая, становится «громоотводом».

Он либо часто болеет, либо привлекает к себе внимание «плохими» поступками, либо замыкается в себе. И тогда родители могут сливать на него свое раздражение за то, что с ним происходит, либо окружить его гипер заботой, которая идет из большого количества собственной тревоги и раздражительности.

Дитина переводить увагу сімейної системи на себе, звичайно ж, не спеціально. Але коли кілька разів те, як він себе вів, призвело до розрядки сімейних конфліктів, то така поведінка закріплюється.

Наприклад, дитина не слухається, влаштовує істерики. Він мало того, що з допомогою крику, сліз знімає сам з себе напругу (адже по-іншому не вміє). Так ще й об'єднує батьків, хоч і проти себе.

Болеет, объединяет в заботе о себе. И чем тяжелее болеет, тем словно бы лучше. Родители объединяются в заботе. Либо ребенок и его болезнь, становятся «причиной» того разлада который происходит в семье. И можно открыто на злиться на происходящее с ребенком. Порой даже бог, становится виновен в том что творится с ребенком.
Дитина як рятувальник сімейної системи. Причому за рахунок власного життя.

З часом те, як дитина поводиться в сім'ї, переходить і за її межі. І вже в школі, на роботі, з друзями, людина звичним чином замикає всі або багато конфлікти на себе.

Він страждає, злиться (відкрито або аутоагресія), але розгорнути то до чого звик йому дуже складно.

Ведь для того чтобы перестать быть «громоотводом», нужно для начала принять тот факт, что он сам, хоть и не осознанно и конечно же не специально, провоцирует то, что происходит в его контактах с миром.

Привычка формируется от 21 дня до 1,5 лет. А это значит, что и выходить из привычного страдания придется не быстро. Ведь только после 18 месяцев уже нового поведения оно сможет стать действительно своим. А сколько времени уйдет на перестройку к новому поведению…

Якщо Ваша дитина часто хворіє, істерить, Ви постійно ним незадоволені, то перш ніж його лаяти, зупиніться і подивіться вглиб себе. Туди, де ховається Ваш внутрішній травмований дитина, який коли-то пережив щось подібне.

Візьміть собі за ручку, і відведи до психолога. Це буде найкращою допомогою і Вам і Вашій дитині і всієї сімейної системи в цілому.

Автор Денисенко-Бравицкая Олена