Дитина — нерозділене істота, він не може себе захистити від негативного впливу. Чому трапляється так, що саме беззахисної дитини життя вибирає на роль громовідводу в сім'ї? Дорослі сваряться, спрямовує на нього своє роздратування, роблять його винуватим там, де повинні розбиратися самі.
Спостерігала я сьогодні показову і при цьому неприємну картину. Жінка йшла за руку з хлопчиком років 5-7 і при цьому то роздратовано, то образливо, то звинувачуючи, розмовляла з іншою жінкою. А Та відказала їй в унісон. Через деякий час дитина почав досить голосно човгати ногами. Обидві жінки замовкли, повернулися до дитини і та яка схожа на його маму, роздратовано сказала — припини, що ти робиш, не човгай. Друга жінка так само невдоволено обернулася на звук кроків, але нічого не сказала.
Дитина приймає на себе напругу в сімейному кліматі
Тіло маленької людини саме знайшло спосіб хоч трохи скинути із себе напругу, що виникла від того, що відбувалося між жінками. І при цьому розрядити на себе те, що відбувалося між ними.
Вони припинили злитися один на одного і перевели своє роздратування на дитину.
Коли батьки часто сваряться, не важливо — відкрито чи завуальовано, — дитина, сам того не усвідомлюючи, стає «громовідводом».
Він часто хворіє, або залучає до себе увагу «поганими» вчинками, або замикається в собі. І тоді батьки можуть зливати на нього своє роздратування через те, що з ним відбувається, або оточити його гіпер турботою, яка йде з великої кількості власної тривоги і дратівливості.
Дитина переводить увагу сімейної системи на себе, звичайно ж, не спеціально. Але коли кілька разів те, як він себе вів, призвело до розрядки сімейних конфліктів, то така поведінка закріплюється.
Наприклад, дитина не слухається, влаштовує істерики. Він мало того, що з допомогою крику, сліз знімає сам з себе напругу (адже по-іншому не вміє). Так ще й об'єднує батьків, хоч і проти себе.
Хворіє, об'єднує в турботі про себе. І чим важче хворіє, тим немов би краще. Батьки об'єднуються в турботі. Або дитина і його хвороба, стають «причиною» того розладу який відбувається в сім'ї. І можна відкрито на злитися на те, що відбувається з дитиною. Часом навіть бог, стає винен у тому, що діється з дитиною.
Дитина як рятувальник сімейної системи. Причому за рахунок власного життя.
З часом те, як дитина поводиться в сім'ї, переходить і за її межі. І вже в школі, на роботі, з друзями, людина звичним чином замикає всі або багато конфлікти на себе.
Він страждає, злиться (відкрито або аутоагресія), але розгорнути то до чого звик йому дуже складно.
Адже для того, щоб перестати бути «громовідводом», потрібно для початку прийняти той факт, що він сам, хоч і не усвідомлено і звичайно ж не спеціально, провокує те, що відбувається в його контактах зі світом.
Звичка формується від 21 дня до 1,5 років. А це означає, що і виходити зі звичного страждання доведеться не швидко. Адже тільки після 18 місяців вже нового поведінки воно зможе стати дійсно своїм. А скільки часу піде на перебудову до нової поведінки...
Якщо Ваша дитина часто хворіє, істерить, Ви постійно ним незадоволені, то перш ніж його лаяти, зупиніться і подивіться вглиб себе. Туди, де ховається Ваш внутрішній травмований дитина, який коли-то пережив щось подібне.
Візьміть собі за ручку, і відведи до психолога. Це буде найкращою допомогою і Вам і Вашій дитині і всієї сімейної системи в цілому.
Автор Денисенко-Бравицкая Олена