Розповідями дитини ніхто не вірив, списали на стрес... Казка на ніч

Баба Яга,затишно влаштувавшись в кріслі, в'язала собі шаль з козячого пуху і між справою вела бесіду з Котом. За вікном шумів ліс, стемніло. Кіт засвітив лампу і пішов наливати чаю з медом собі і Язі. Тут у двері заскреблись.

— Матвій, ти? Не замкнуто, заходь, — гукнула баба.
Двері трохи прочинилися, і в хатинку увійшов вовк.
— Бабуля, там це... — вовк замовк.
— Що скоїлося? Аль загриз кого? Так не повний місяць ніби.
— Та ні... Хлопчисько там біля озера...
— Який хлопчик?- не відразу зрозуміла Баба Яга.
— Ну який... Маленький. Плаче.
Бабуся відклала в'язання і подивилася на годинник. Зозуля спала.
— Машка! Підйом! Котра година?
— Дванадцятий пішов, — позіхнувши, повідомила зозуля, і знову заснула.
Яга задумливо почухала ніс.
— Наскільки хлопчикові-то? Років десять либонь?
— Ні, — тихо мовив вовк, — три-чотири Роки.
— Скільки?!- приголомшено вигукнула Яга. — Так ти чого не привів відразу?
— Так я ж вовк тепер, не перевертень більше.
— Ну і що з того?
— Так напугается адже, — вбито сказав Матвій.
— Такі не бояться, малий ще. Гаразд, показуй, — і старенька, накинувши стару шаль і велівши Коту розпалити піч, вискочила за двері.

Яга, незважаючи на вік і негнущееся коліно,була вельми спритною, до озера добралися швидко. Хлопчик сидів,притулившись спиною до дерева,і довірливо дивився на присутніх.

— Ох ти ж, так він ж босий!- похитала головою Яга. — Де взуття-то твоя,малець?
— Там птах була страшна. Я злякався, побіг і втратив, — пошепки сказав хлопчик.
— Від біда. Як звати-то? Скільки років?
— Микита. П'ять.
— Гаразд,підемо до мене, не в лісі ж ночувати будеш, — і Яга підняла Микиту на ноги.
— Бабуся,я не можу йти,у мене ніжки болять, — і Микита заплакав.

Яга, присівши, подивилася на ноги хлопчика. Вони були сильно подряпані, в бруду і крові.

— Ить від горе-то... Матвій,йди сюди. Повезеш на спині Никитку,сам не дійде.
Добралися вже за північ. Кіт встиг поставити горщик з кашею в піч і нагріти води. Постелив хлопчикові на скрині чисту постіль.
— Від помічник, молодець!- похвалила Яга. — Мазь мою зелену дістань, поранений трохи дитина.
Сама,не гаючись, почала допомагати Микиті помити ноги. Матвій топтався біля дверей.
— Ну чого застиг? Обутку сыщи побіжи,чай недалеко де повинна бути, — розпорядилася бабка.
Вовк безшумно зник за дверима.
Поки Микита вмивався і їв, Яга розпитала,як він у лісі один на ніч дивлячись виявився. З бабусею пішли за грибами, то сам відстав,то бабуся втратила.
— Ці мені бабусі!- упівголоса ругнулась старенька.
Поклала спати спасеныша,і вийшла на ґанок. Матвій вже приніс черевики хлопчика, мокрі і брудні,але цілком цілі.
— Забіги хоч п'єш,а то і на полювання не встиг, — запросила вовка Яга.

Засиділися допізна, обговорюючи недбайливих батьків та бабусь.
Вранці Микита був зовсім здоровий,від ран на ногах залишилися тоненькі шрамики.
Яга, пригощаючи дитини яєчнею, розпитувала його про все. Микита виявився дуже говірким, не бентежив його убогий вигляд хатинки,ні величезний Кіт.
Ближче до обіду прибіг Матвій.

— Знайшов! У Старого Бору шукають, — повідомив вовк.
— Ну що, Микито, додому хочеш?
— Хочу!
— Ну от і добре, Матвій тебе проводить. Не страшно?
— Ні! — і хлопчик обняв стареньку, — Спасибі тобі, бабуся!
Разом з вовком Микита пішов туди,де його шукали. Відійшовши метрів на десять, хлопчик обернувся, щоб помахати старенькій, але хатинки вже не побачив.
— Не дивись, не знайдеш, — сказав Матвій, — Її тільки я можу знайти та сама бабуся. Підемо.
Коли крики людей стали виразно чути, вовк велів Микиті йти в ту сторону. Сам непомітно спостерігав з гущавини, як двоє людей, побачивши хлопчика, побігли до нього, підхопили на руки і радісно закричали:

— Знайшли!
Увечері Яга, Матвій і Кіт пили чай.
— Бабуся, а може, підемо кудись, де людей поменше, — сказав вовк.
— Так куди вже, Матвій? Хто ж їх буде виручати? — Яга і зробила чергову запис в заповітній зошиті: «26 837 — Микита, 5 років.»

Микиту шукали майже дві доби. Розповідями дитини, що він ночував «у бабусі, у якої є величезний кіт говорить вовк», ніхто не вірив, списали на стрес. Але лікарі не знайшли у Микити ні холоду, ні виснаження, ні стресу, ні яких-небудь травм...