Пост присвячується мамам «незручних дітей»

Я часто слышу такие истории. Слышу от тех, кто приходит к нам в клуб и сад, слышу в нашем лагере, на площадке, в мамских группах в ФБ, от друзей. Прилетает им (и мне) ото всюду — сад, начальная школа, врачи, родственники. «С ним невозможно справиться!», «Она не управляемая!», «Совершенно невоспитанный ребенок!»

Незручні діти
— Мамочка, ваш Ваня сегодня опять совершенно никого не слушался.

Ваня стоїть і старанно дивиться в інший бік, вперто сопе.

— В чём это выражалось? — спокойно, но немного устало говорит мама.
— Что значит в чём? — задыхается от праведного гнева воспитатель. — Да во всём. На обеде не стал есть гречку, несмотря на все наши уговоры.
— Он не любит гречку, — попыталась вставить мама. Но воспитатель, похоже, не услышала.
— На рисовании все сидели, занимались, а он, видите ли, не хотел рисовать, хотел продолжать играть в конструктор. Ладно, кое-как затащили на занятие. Потом все сидят рисуют травку зелёной краской, а он начинает просить другие цвета. Ну и ладно бы просто тихо взял, он же всех взбудоражил и отвлёк. Он же у нас не один! А в сон-час! Да он нам его попросту сорвал!

— Как именно сорвал? — всё так же спокойно, но чуть более устало говорит мама.
— Форменно! Он просто отказался идти в спальню! Говорю же — совсем не слушается старших. Ему же не два года, он уже обязан!
— Что обязан? — уже немного менее спокойно говорит мама.
— Выполнять просьбы старших, конечно! Слышать, понимать и выполнять!
— А почему ему просто нельзя не спать? Он давно уже прекрасно обходится без дневного сна. Может быть, он просто посидит в тихий час, порисует?
— Мы не можем создавать прецедент! — возмущенно и даже немного удивленно говорит воспитатель.

Ваня пильно дивиться у вікно, притискаючись до мами, нетерпляче постукуючи ногою об підлогу. Як ніби намагається одним поглядом просочитися звідси геть.

Це збірний образ. Прийшов до мене від усіх мам, які коли-небудь ділилися зі мною подібним.

Насамперед, прилітає мамам активним, самостійно вивчала дитячу психологію розвитку, уважно відносяться до своєї батьківської ролі особистості і свого малюка. Тому що саме вони зберігають у дітях розуміння своїх потреб. А соціуму це незручно.

Ну і дитина повинна бути з яскравим темпераментом, щоб цей сумний пазл склався. Тихі від природи діти цілком собі нікому не заважають в будь-яких обставинах.

І ось слухаю я таких мам і кожен раз внутрішньо стискається. Від жалості до дитини, до мами, від почуття провини, яке падає на її плечі. І найважче тут почути: «А може, правда, з ним/нею щось не так? Може, я якось не так виховую?» Почути це від найбільш вдумливих, усвідомлених, терплячих. Вони читають, консультуються, вчаться, шукають підходи, мотивують, розвивають з тим, щоб в якийсь момент чергова прорадянська кумо таки похитнула в ній віру в себе і дитини. Просто тому, що їх багато, цих кумушек. І не завжди поруч знайдеться людина, яка скаже: «Та ні, це не ти, це все вони щось явно роблять не так».

Единственная проблема этих детей (по правде сказать, не совсем она и их) — они неудобны для социума, в котором оказались. Неудобны наличием своего мнения, интересов, укладов, отличных от принятых за основу. И способностью свои интересы отстаивать.

За дорослими ми навчилися (майже) залишати їх право мати свою думку. І як їх мотивувати, йти на компроміси. Дітям ми все ще в цьому відмовляємо. На жаль. Масово і повсюдно.

И знаете что мы в этот момент делаем? Убиваем не случившихся Стивов Джобсов, Ричардов Бренсонов, Олегов Тиньковых, Марков Цукербергов, Илонов Масков, Павлов Дуровых и других прекрасных личностей. Потому что главная составляющая выдающейся личности — собственно выдаваться, иметь смелость делать всё не так, как принято.

Знаєте, яка кореляція між старанним виконанням всіх необхідних завдань у школі, відмінними оцінками і успіхом в подальшому житті? Нуль! Немає ніякого зв'язку. Не дають високі бали з ЄДІ ніяких, ну от зовсім ніяких гарантій хоч якогось добробуту в майбутньому.

А вот понимание себя, своих потребностей и целей, умение их себе ставить и идти к ним, упорство на своём пути — это все характерные черты успешных людей.

Не знаходите, що це саме ті риси, які так незручні соціуму в дитинстві?

Загалом, мами незручних дітей, боріться за їх право залишатися собою! Вони прекрасні! Як же я обожнюю незручних дітей! Я, звичайно, не наполягаю. Кожному своє.

Хоча, до біса толерантність! Я наполягаю! Дайте дітям бути собою. Це буде найкращим подарунком у житті і дитині, і всій родині! Та й світу в цілому. Я впевнена! Хоча на початку шляху доведеться непросто.

Автор Інга Юрлова