Після чергового свята в школі, одна матуся заявила, що у її Дитини лікарі виявили софофобию...

Недавно собрались мы — мамаши, после очередного утренника в школе, обсудить то да сё. И тут одна говорит, что у её Чада врачи обнаружили софофобию, то бишь боязнь к знаниям, якобы виновата училка, всё время замечания делает.

Тут майже всі мамусі підключилися і почали важкі дитячі травми обговорювати. Я вступати в розмову не поспішала, в сенсі взагалі не збиралася, начебто всі дівчата молоді, багато мені в доньки годиться, хто ж винен що я до сорока годкам надумала народжувати.

Ні я звичайно зовні може і краще деяких тридцятирічних виглядаю( Алілуя мезотерапії, ботоксу і фітнесу), але подумалося ось про що: які ж ми всі розумні стали і як мудро все вміємо тепер пояснити. І згадалося мені дитинство моє і який скарб я взагалі для психолога. Прийти, впасти в крісельце і слухай і записуй! Дивись дисертацію в кандидати наук захистиш.

Во первых сколько я себя помню, а помню я себя так думаю лет с трёх-четырёх, ходила я каждое лето лысая, то есть под ноль! Как только соберут меня на деревню к бабушке, тут же под ноль и обчикрыжат. В плане конечно практичности, нет волос — нет вшей, да и бабушка старенькая слепенькая, куда уж там косы заплетать, ещё и сестру двоюродную Танечку, такую же лысую привезут и Санька — её брата, вот и бегали мы три карапуза с бритыми головами. Это ж как дать-взять должна была дисморфобия (недовольство своей внешностью) или пеладофобия (боязнь лысых людей) развиться.
А село, в якій баба з дідом жили, так це взагалі розсадник всіляких страхів і майбутніх «тарганів» була. Куди не глянь то энтомофобия (боязнь комах) у траві сидить, то зоофобія( боязнь великого худоби) по лузі гуляє, то апифобия(боязнь бджіл) в городі літає, а то й покусати може.

Клаустрофобія (страх замкнутого простору) теж у списку була, бабуся коли в продуктовий ходила за хлібом або ще чимось, що б нас трьох з собою тягати, дивись по старості не додивиться, ми ж то в кропиву заліземо, то собаченку яку разозлим, а то і на теляті сусідському покататися вздумаем. Так ось, вона нас в комірці замикала, з лампою звичайно, а ми поки там її чекали повернення з превеликим задоволенням заробляли собі айлурофобию (боязнь кішок), в коморі те кішка Мурка жила, зазвичай до літа вже народила кошенят, десь штук п'ять-шість.

Ще треба зазначити лазневі процедури кожну п'ятницю перед приїздом моїх і Танюхиных з Саньком батьків. Сьогоднішнім дітям таке і в страшному сні не наснитися, російська лазня по чорному, після якої аблютофобия (страх перед купанням) забезпечений. Бабуся заганяла нас трьох голяка в тусклоосвещенное приміщення, наповнене парою й запахом дров, намыливала хвойним милом, а замість мочалки брала в руку свої довге розпущене волосся, розтирання проходило під страшний вереск одного з нас, інші з жахом очікували своєї долі.

Потім, розтерши до почервоніння бабуся окатывала холодною водою з барильця і закидала помытого на полицю вище, що б пропарити. Дід у экзекуциях не брав, він забирав нас з передбанника по одному і тягнув до хати, примовляючи: «Ух, я її, стару! Замучила дитятку!».
Вообщем геронтофобия(боязнь старих людей) тут на обличчя!

Після лазні природно переходили до гипнофобии (боязнь сну), під страшилки діда про Карго стару (з прямими натяками на бабусю), яка дітей в печі заморила.
Найулюбленішими були вихідні. З ранку в суботу приїжджали наші батьки і ще кілька близьких родичів. Коротше така масова демофобия і антропофобия (боязнь людей, скупчення народу) наступала разом.

Дід з дядьком Іваном і великою пляшкою чогось мутного і несмачно пахне, підтримували температуру в лазні, щоб після робіт в городі народ міг помитися.

Жінки по черзі цілий день щось готували і в дров'яній печі, та на газовій плиті, пахло пирогами і кулебяками з рибою та м'ясом. Баби першими йшли в лазню, голосно балакали і сміялися в ній. Ми залазили на велику російську піч і зверху спостерігали за мужиками, які поки чекали жінок грали в шахи за кухонним столом, випивали і сперечалися.

Пізніше, коли все напарившись збиралися за столом у нас починалася мелофобия (боязнь музики, співу), тому що і дід, і дядько Ваня, і наші папіки на всю пельку горлали: «По диким степах Забайкалля».

Після і у жінок, і у нас у дітей починалася акустікофобія (боязнь гучних звуків), тому що чоловіки голосно щось один одному доказували. Так закінчувався день.
В воскресенье к обеду, придя в себя и откушав куриного супа все уезжали. Ну а мы — три лысых карапуза, отращивали к сентябрю волосы, нагуливали пантофобию ( боязнь всего) и взрослели.
Вот пишу, а у самой, прям чувствую назревает игнофобия (боязнь того, что сообщение вы прочтёте, но не ответите)!