Скупий чоловічий пост.
Я воджу сина в садок. Майже завжди. З двох простих причин:
1. Наша мама йде на роботу раніше папи.
2. Розставання Міті з мамою в саду має вже дуже драматичний забарвлення.
Так що сина в садок воджу по можливості я.
Вчора перед розставанням звично обіймаю сина і щоб розвеселити кричу голосно в групу: «Кого тут ще обійняти?»
Знаєте, я майже впевнений, що на мій заклик ніхто не відгукнеться, ну жарт і жарт. Я помилився.
Прийшов Женя.
До речі, Женя дуже добре до мене ставиться і називає мене «Папамити». Худенький, з невиразною дикцією і половиною алфавіту в арсеналі, прийшов і сказав — «Обніміть мене будь ласка»
Це було сказано так тихо і так зворушливо, що я навіть сторопів на мить.
Ми обнялися, і маленькі чоловіки пішли на заняття, а великий пішов витирати навернувшуюся сльозу.
Хтось у мені тоді, дуже давно теж залишився недообнятым напевно))
© Родіон Соловйов