На дитячому майданчику я зустріла жінку, яка грала з дитиною. Дівчинці 3 роки, а от її мамі вже 41. Про те, що жінка віком розумієш, лише уважно придивившись до лиця і помітивши зморшки. Фігура у неї хороша, інтереси зовсім не вікові.
Виявилося, жінці вже 41, а її чоловікові скоро 50. Аліса, так звуть їх дочка в родині перший і єдиний дитина. Після пологів жінці зробили операцію, що поставила хрест на можливості мати ще дітей.
В ході розмови жінка зізналася, що про своєму пізньому материнство вона шкодує. Їй складно дивитися за маленькою дитиною, активність маляти швидко призводить до втоми у мами. Про чоловіка і говорити нема чого, в 50 чоловіки часто стають дідусями, а тут маленька дитина. Чоловік няньчити дитину не хоче, навіть не майданчик погуляти з нею не ходить.
Я в цих питаннях не експерт, але хочу поділитися своєю думкою.
Я противник того, щоб стати батьками в солідному віці. Ми поступово переходимо до європейської моделі, в якій народити первістка в 30-35 років вважається нормальним. До цього моменту вся увага приділяється кар'єрі, а коли вже відбувся на роботі, можна подумати і про спадкоємців.
В теорії все непогано, от тільки коли у цій моделі залишається час для дітей? Найактивніші роки були присвячені роботи та заробляння грошей, а виховання дітей та допомога з онуками відсунута на потім. Як по мені, діти в житті куди важливіше фінансового добробуту.
У складній ситуації на допомогу прийдуть не гроші, а родина. Як по мені, сім'я повинна бути молодою, щоб діти бачили приклад активних батьків, а не закатованих людей у віці, для яких навіть похід на дитячий майданчик викликає труднощі.
В таких сім'ях страждають не тільки батьки, а й діти. Часто школярі соромляться батьків у віці. Шанси відправити дитину в університет і погуляти на його весіллі у батьків теж не особливо високі.
Як на мене, переступивши 35-річний рубіж потрібно забути про дітей. Не варто мучити ні себе, ні майбутніх дітей, щоб життя не перетворювалася в привід для скарг на дитячому майданчику.