Вітчим і став батьком. Єдиною близькою людиною після мами

Саша підійшов до сплячого старому й поправив йому подушку. Закрив купе, щоб вийти на перекур. Він дивився на зоряне небо і думав про те, що вже ввечері вони будуть на місці. За останні дні він гарненько перенервував, тому тепер не міг спати.

Він згадав маму. Вона була першою красунею на селі. Ріс Сашка без батька, але ніколи маму не питав, де він. Ні так ні. Але одного разу він повернувся з табору і побачив в будинку незнайомого чоловіка. Це був Борис Миколайович.

— Буде тобі за папку, — сказала мама.

Сашко дивився на числівники татуювання вітчима і розумів, що він явно був колишнім увязненным. Побоювався його, але руку простягнув. Він не розумів, навіщо мама привела цього чоловіка в будинок. Хлопчисько ігнорував чужого чоловіка в будинку, тим більше, місцеві кумасі залякали хлопця:

— Новий папка з в'язниці вийшов, ось і навчить тебе красти. Де твоя мама знайшла цього зека?

Сашку було прикро таке чути. А мама з вітчимом взагалі не звертали уваги на злі язики. Вони надихатися одне іншому не могли, любили по-справжньому і щиро.

Одного разу вітчим підійшов до Сашка і запитав:

— Через мене гноблять? Ходімо, покажу пару прийомчиків, щоб ти міг за себе постояти.

З тих пір Сашка боялися всі — він міг дати відсіч. Так і принишкли сільські плітки, знайшли інший привід для розмов. Однак хлопець все одно тримався подалі від вітчима, хоча той робив усе, щоб налагодити відносини.

Повернувшись з армії, Сашко кинувся в обійми матері. Борис Миколайович теж хотів обняти пасинка, але наткнувся на здивований погляд.

— Мам, я завтра їду вступні іспити! — сказав Сашко.

— Може, на наступний рік? Побудь з мамкою, відпочинь, — пробурмотів вітчим.

— А я тебе запитував?

Сашка таки поїхав вчитися в місто. Поки мама його випроваджувала, Борис Николевич стояв осторонь і курив сигарети одну за одною. Тяжко було на душі.

Як же здивувався Сашко, коли вискочив після вступних іспитів з інституту і побачив вітчима.

— Борис Миколайович, а ви чому тут?

— Хотів тебе підтримати.

— А де ти живеш? Це вже не перший іспит.

— На вокзалі ночую, а так по місту гуляю, погода, слава Богу, хороша.

— Здивував. Спасибі тобі! Для мене це важливо.

Минуло п'ять років. Сашка відучився і повернувся в село. Правда, не надовго — через тиждень він повинен був відправитися в Нижній Тагіл. Мама дізналася і заплакала.

— Чого ти плачеш, дурепа? Подивися, якого мужика виростила! Нічого йому біля маминої спідниці стирчати! — сказав вітчим.

Сашко тоді і зрозумів, що його вітчим — це найближча людина матері, долею призначений. Він знав, що на нього не страшно залишати маму, адже він любив її так, що й описати неможливо.

Олександр рідко приїжджав додому. Спочатку робота, потім сім'я і діти. Літні батьки із задоволенням зустрічали дітей і завжди раділи їх приїзду. Але одного разу мама подзвонила і поскаржилася на здоров'я. У неї були проблеми з ногами, а Борис Миколайович переніс інсульт. Старіли люди похилого віку.

А через рік Тамара потрапила в аварію — смерть збив її якийсь мажор на іномарці. Сашко не міг повірити в це, а на Бориса Миколайовича взагалі було страшно дивитися.

— Як тепер жити, сину?

— Поїдеш зі мною?

— Куди? Тамара ж тут тепер назавжди...

Сашко вирішив затриматися вдома, адже вітчим виглядав, м'яко кажучи, погано. Вони разом влаштували поминки на 9 день, посиділи з Борисом Миколайовичем і згадали минулі часи.

На наступний день Саша пішов в магазин. По дорозі до сільмагу його зустріли троє неголених чоловіків. Почали борзить і грубіянити. Олександр вже хотів дати одного з них по голові, але ззаду почувся голос вітчима:

— Сашко, краще піти, це мокрушники.

У одного з них дійсно блищав ніж у руках. Поки Саша намагався збагнути, що робити, мужики накинулися на Бориса Миколайовича. Били ногами скрізь — навіть не дивилися вниз. Сашка розкидав негідників. Як тільки вітчим піднявся, схопився за серце:

— Таблетки... В кишені...

— Батя, живи!

Все обійшлося, слава Богу. Старого госпіталізували і вчасно надали медичну допомогу. Тоді Саша вирішив забрати до себе вітчима, пообіцявши йому, що вони будуть регулярно навідуватися до Тамарі на могилу.

Так вітчим і став батьком. Єдиною близькою людиною після мами.