– Ти втомилася, жінка? – занепокоївся Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь. – Спасибі, я ненадовго, – відмовилася жінка. – Тільки попрошу — і відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь сталося? Ніколи собі цього не прощу! – Що ти не готова пробачити? – Якщо з моєю дитиною щось станеться. Я прийшла, щоб попросити Тебе: Господи, спаси і збережи його! – Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі? – Ні, але...
В цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів!
А у нього вік такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він ушибется, і йому буде боляче. Що ж, наступного разу він буде обережнішим, тому що на своїй шкурі дізнається, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ти не хочеш дати йому навчитися?
– Тому що хочу позбавити його від болю! – гаряче вигукнула мати. -Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти. – І тепер хочеш, щоб я обклав його соломою зі всіх сторін? Добре. Дивися ж!
І Господь миттю створив цілий оберемок соломи і кинув його у світ. Вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх спокус, а заодно і від життя.
Жінка бачила, як її син намагається пробратися крізь солому, але марно.
Син метався, пробував розірвати солом'яне кільце, впадав у розпач, то в лють.
А зрештою дістав звідкись сірники і підпалив солому. Злетіло полум'я, і всю картину миттєво затягнуло димом.
–Синку! – закричала жінка. -Синку, я йду на допомогу! – Хочеш підкинути в багаття ще соломи? – запитав Господь. –
Май на увазі: чим більше соломи підстилають батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї будь-яку ціну.
Якщо ж це не вдасться, людина може і зовсім почати марнувати життя.
Адже він не знає, що таке біль, і що таке свобода вибору -теж...
Ти думаєш, що це мішок соломи, але насправді це мішок проблем.
В ньому знаходяться всі жахи, які тобі здаються всі побоювання, які в тобі живуть, всі страхи, якими ти наповнена.
Все, про що ти думаєш і тривожишся, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цього енергію.
Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина так втомилася...
– Виходить, я не повинна піклуватися про сина?! І це кажеш мені Ти, Господи? –
Дбати – скільки завгодно.
Але ось турбуватися ти не повинна.
Адже я теж про нього дбаю.
Дозволь і мені робити моє діло.
Просто не заважай мені!
Але це, як я розумію, питання віри...