Одного разу мама полетіла до бабусі аж на 2 тижні і ми з татом залишилися одні

Посуду мыть — не надо!
Переодягатися після вулиці -не треба!
Заплітати кіску щоранку -не треба!
Чіпати вуличних кішок і собак -можна!

Дивитися футбік з Дієго Марадоною в дві години ночі -можна!
Анархія тривала тиждень. І тут скінчилися гроші. До получки три дні.
І ми з татом пішли здавати пляшки.

В киоске, где принимали тару, денег не давали, на вырученное можно было взять что-то из товара. «Выбирай!» — щедро махнул рукой папа.
Рахувати гроші я вже вміла.
— Давай купим девять..или нет, получается, десять! — пива и лимонада!
— Ты так пить хочешь, что ли? — засмеялся папа.
— Неее! Ну просто, вот кончатся опять денюшки — и зато будут бутылки, чтобы их сдать!
Папа почервонів.
Потім позеленів.

Потім потягнув мене додому, залишив, і через дві години повернувся, навантажений пакунками з тархуном і дюшесом, імпортними чіпсами, шоколадними вафлями, «Ведмедиками на півночі», морозивом і малоцікавою якийсь всякою їжею.
Я чавкала под тот самый легендарный «Гол столетия» в матче «Аргентина — Англия». Только краем уха услышав папино: «Дочь. Пока я жив — ты никогда ни в чем не будешь нуждаться».

Перед зустріччю мами в аеропорту ми разом пихкаючи прибиралися домівки, і заплели мені першу косичку за півмісяця. Ненавмисно заплутавши в неї ґудзики від сукні.
Інтелігентна мама за все життя вилаялася тільки одного разу, выстригая шматки коси безнадійно застрягли в гудзиках волосся.

И зажили мы по-прежнему: каша на завтрак, лимонад в награду, «Приключения Электроника» и «Три мушкетёра».
Ещё каких-то 2 недели — и я стану старше тебя, папа.
У мене з дитинства твій суворий пращури, і косметолог лається, уявляєш?
І любов до чаю з гвоздикою і пахучим негарним садовим трояндам.
І коси я і сама плету жахливо кострубато, пап, але зараз вже і не треба, я вже доросла, тату, у мене стрижка.
Я ні чорта не серйозна, як мріяла мама. А Марадона виявився наркоман і сутенер, але це ж неважливо, тату, правда?
Щось інше в житті важливо, тато, щось інше. Я ще не знаю, я ще вчуся.
Потихеньку живу, тато. Ні в чому не потребую.
И ещё каких-то 2 недели — и я навсегда стану старше тебя.
Так дивно, тато.

Діана Азізова