Мама мене народила відразу після школи. Це була незапланована вагітність, тому вона збиралася зробити аборт, але її бабуся відмовила. Мій батько взагалі нічого не знає про моє існування. Якби мама йому зізналася, все могло б скластися інакше.
Моїм вихованням займалася бабуся, адже материнство не входило в плани моєї матері. Вона навідувалась до мене на день народження. Я вважала її чужою людиною. Я ніколи не отримувала від неї підтримки і не відчувала якихось трепетних емоцій в свою адресу.
Одного разу вона прийшла до бабусі і почала "наводити порядки". Мама була дуже п'яна, і бабуся не могла з нею впоратися. Мама виштовхнула мене на вулицю серед ночі без одягу. Добре, що мене прихистила тоді сусідка, а вже вранці прибігла бабуся.
Після смерті бабусі стало зовсім туго. Тітка вирішила наді мною оформити опіку, бо розуміла, що мама мною займатися не буде. Однак у цей же період мама з'явилася теж до неї. Мовляв, нагулялася. Вони між собою постійно сварилися і билися. Так, до рукоприкладства справа доходила. Тітка теж любила присісти на склянку. Вони обидві робили мене крайней і звинувачували у всіх своїх бідах.
У той період мені хотілося знайти дитбудинок і піти з дому. Стало трохи простіше, коли у мами з'явився залицяльник, від якого вона завагітніла. Незважаючи на розгульний спосіб життя, вона народила малюка. Всю вагітність вітчим бив маму, але, слава Богу, брат народився здоровим. Я його шалено люблю, хоч і не дуже чекала його народження. Я виняньчила його одна, адже мама незабаром повернулася до колишнього способу життя.
Пройшло багато років з тих пір. У мене вже є своя сім'я. Мій чоловік в курсі, які у мене складні стосунки з мамою. Я взагалі зараз з нею не підтримую зв'язок. Тільки з братом. Мені соромно, що у мене такі батьки. Мама мені заподіяла занадто багато болю, тому пробачити її я, на жаль, не зможу.
Чем БОЛЬШЕ мы даем детям, тем МЕНЬШЕ они умеют и хотят
This website uses cookies.