«Мамі треба відпочити». Після пологів я чула ці слова кожен день...

Повертаючись додому з роботи, він першим ділом йшов мити руки і до дитини. Ігноруючи накритий стіл і свіжу газету. Тоді я вдруге закохалася у свого чоловіка.

«Мамі треба відпочити» – посміхався він, брав на руки Філіпа і не відпускав, муркочучи колискову, поки син не засне.
«Мамі треба відпочити» – сонно бурмотів він, встаючи вночі, змінюючи пелюшку і підкладаючи мені наш скарб. Він терпляче чекав, поки син насититься, і дбайливо перекладав Філіпа в ліжечко.
«Мамі треба відпочити» – він закочував рукави і годував маленького привереду з ложечки.
«Мамі треба відпочити» – збирав він однорічного Філіпа на вечірню прогулянку, даючи мені можливість провести час в тиші.

«Мамі треба відпочити» – шепотів він лукаво усміхненого синові, що вимагає книжку, і йшов розповідати вигадані їм казки.

«Мамі треба відпочити» – він перевіряв уроки, на пальцях пояснюючи незрозумілі Філіпу речі.
«Мамі треба відпочити» – шикнув він на Філіпа, який повернувся з випускного.
Варто пролунати цих слів, як наповнювала душу незрозуміла ніжність, зігріваючи хвилями і укутуючи від побутових негараздів і втоми. На очі наверталися сльози щастя, яким хотілося поділитися з усім світом.

Був і третій раз, коли любов до чоловіка накрила мене з новою силою. Коли слово мама було замінено на бабусю.

«Бабусі треба відпочити!» – він погрозив пальцем нашому онуку, раскапризничавшемуся під час першої розлуки з мамою і татом, і став тихенько наспівувати йому колискову.
«Бабусі треба відпочити» – він підморгнув онукові і став збирати вудки, збираючись на ставок з первістком Філіпа.

«Бабусі треба відпочити» – з легким докором у голосі, він простягнув онукові навушники, щоб його планшет не кричав на весь будинок.

До народження внучки він не дожив зовсім трохи. Діти забрали мене до себе, відмовилися залишати одну в спорожнілому будинку. Вперше взявши на руки внучку, я розплакалася. Мені здалося, що от-от – і я почую такий рідний голос: «Бабусі треба відпочити!». Навіть озирнулася, з якоюсь дурною надією на уява.

Увечері, вже на межі сну, я почула шепіт Філіпа з вітальні: «Спи, гарна, спи. Мамі треба відпочити!». Я встала і тихенько відчинила двері – Філіп качав доньку на руках, тихенько наспівуючи колискову. Ту саму. Татову.

Його з нами вже немає, але його слова: «Мамі треба відпочити» – живі.