Їхали якось в автобусі до Ужгорода. Дорога була стомлива, пасажири дрімали. Він пильнував тільки маленький хлопчик і, відповідно, його тато, якому доводилося відповідати на численні запитання.
Кожен раз дитина ставив новий питання про побачене за вікном, проте лейтмотивом його словесного потоку була фраза *_«чи Далеко до Ужгорода?»_*
Ця фраза звучала так часто, що почала дратувати не тільки батька, але і всіх присутніх, які миттєво прокидалися, як тільки чули це питання.
Роздратування в чому було викликане тим, що залізниця була втомливою і кожен сам з нетерпінням чекав, коли ж буде цей самий Ужгород.
Папа терпляче відповідав синові, скільки залишилося часу, але видно було, що заради спокійних відповідей він збирає всю силу волі.
І от доїхали до залізничних шляхів. Ось-ось повинен був пройти поїзд, тому автобус зупинився біля шлагбаума. Це було якесь село, тому на вулиці мирно щипали травичку корови на чолі з бичком, шебутные гуси і пара-трійка флегматичних овець.
Мальчик, дитя, начал расспрашивать папу о животных, о том, что они едят, кто их хозяева и так далее…
Пасажири мимоволі теж почали спостерігати за тваринами. І раптом бик поліз на корову, що не могло сховатися від хлопчика:
— _*Тато, а що бик робить?*_
— *Ничего…*
— *_Ну, па-а-ап! Що бик робить?_*
Весь автобус завмер, з цікавістю чекаючи, що відповість батько. І тут тато не витримав:
— *Що-що?! Заліз вище і дивиться, чи далеко до Ужгорода!*
Автобус вибухнув дружним реготом пасажирів.
Іржав навіть водій!
Юлія Перекопська
Помогите своему ребенку избавиться от необходимости обманывать хотя бы собственных родителей
Сразу было видно – сmерва. Потомственная, в восьмом поколении.
Представляем вам примеры хитроумной родительской дезинформации, которые могут только восхищать!
This website uses cookies.