ЯК відчувати щиру любов до дітей в моменти їх «некрасивого» поведінки

Екологія життя. Діти: Сьогодні я звертаюся саме до батьків, тому що мова піде про те, ЯК відчувати щиру любов до дітей в моменти їх «некрасивого» поведінки, і ЩО це нам дає в кінцевому підсумку.

Сьогодні я звертаюся саме до батьків, тому що мова піде про те, ЯК відчувати щиру любов до дітей в моменти їх «некрасивого» поведінки, і ЩО це нам дає в кінцевому підсумку.

Повинна сказати, що за типом свого характеру я ніколи не була схильна до захоплень з приводу дітей як «явища природи». Тому я чудово розумію батьків, які «сатаніють» від дитячого ниття або «приставучести», втомлюються від неуважності або «забудькуватості» своїх дітей, не можуть спокійно дивитися на безлад і неорганізованість своїх чад...

Але, на щастя, для мене завжди було очевидно й інше, а саме те, що від кожної дитини можна очікувати тільки те, що він на даний момент з себе і представляє, а зовсім не те, що очікують від нього навколишні. Хочете змінити поведінку дитини – змініть те, що він відчуває, думає, вміє. А як це зробити, якщо його «недосконале» поведінка дратує і дратує батьків? Навіть до тварин в такому стані не можна підходити – ніякої дресирування не вийде! Що вже говорити про виховання!

Ось тут і знадобляться мої поради.

Одного разу темним осіннім вечором я зустрічала на автобусній зупинці свою доньку-підлітка після скейтерського тусовки в центрі міста. Було сиро і вітряно, телефон у моєї красуні «мовчав» (що буває), я з нетерпінням вдивлялася у пасажирів кожної приїжджала маршрутки і потроху «закипала»:

— Абсолютно не цінує мого особливого до неї відношення! Кому б ще в такому віці дозволили допізна відсутні будинку (дочка у мене акселераткою у всіх сенсах, спілкується з набагато більш старшими хлопцями)?! А вона ще й запізнюється!

В голові почали складатися викривальні монологи (О! Я вмію аргументовано говорити). Потім я стала прикидати, чого на майбутнє можна позбавити її в «виховних цілях» (плани «помсти»). На розум прийшли всякі інші випадки неоціненими мого «батьківського подвигу» і т. д. (все це за 10 хвилин). І тут я задала собі просте питання, яке дуже допомагає перебувати в поточному моменті: «Що я зараз відчуваю?»

— Злість!

«Дитина затримується. Може бути, трапилися якісь ускладнення? Значить їй особливо важливо відчувати себе зараз впевненою, захищеної (наше внутрішньо стан створює факти навколишньої дійсності), а що я посилаю їй зі свого материнського серця в такий момент?

— Удар під дих!

Тривога і гнів матері ЗАВЖДИ віднімають сили у дитини! Вже тобі цього так не знати!»

І я зрозуміла, що веду себе стереотипно і нерозумно. Якщо хочеш, щоб людина швидше повернувся додому, неважливо дитина чи дорослий, треба випромінювати в його адресу любов і радість, а не гнів і роздратування!

Це зробити дуже просто: потрібно згадати або представити людину ЩАСЛИВОЮ! З усіма візуальними подробицями, з відчуттям радості за нього і подяки за його існування в твоєму житті.

Я тут же, без роздумів, зайнялася візуалізацією: побачила свою тріумфуючу дочка на шкільній сцені після перемоги її команди в Квні, доповнила цю справу «кадрами» аквапарку, розрізанням іменинного торта на день народження і ... тут побачила свою дівчинку, выскакивающую з маршрутки з радісними вигуками на мою адресу: «Перемогли наші!» Я полегшено зітхнула, ми міцно обнялися і попрямували до будинку.

По дорозі я милувалася донькою, її сяючими очима, що розвіваються світлими локонами, слухала порушеною подробицям змагань, а сама думала, що треба ж якось звернути її увагу на запізнення. Але не за рахунок радості — це було б просто свинством, та й злість моя вже випарувалася. До того ж я з усією очевидністю зрозуміла, що для неї мій «великодушний жест з роздільною здатністю затриматися до темна всього лише свідчення моєї розумності, а не «ковток свободи» (що, до речі, типово для сучасних дітей – вони всі приймають як належне і, не соромлячись, розраховують на більше). Тому я просто розповіла їй про те, яка метаморфоза сталася зі мною на зупинці, як я з «подразненої матусі» перетворилася на «ангела-хранителя», і як все закінчилося чудово.

Знаєте, що відповіла моя дочка?

«Ну, мам, ти – герой! З таким «завантаженим» розумом все-таки зрозуміла мене. Я тобі страшенно вдячна і постараюся більше тебе не хвилювати!»

З тих пір пройшло два роки, і в мене дійсно не було приводу для хвилювань — донька завжди зі мною «на зв'язку» (і не тільки у відношенні «повернень вчасно»). Коли змінюється внутрішній стан однієї із сторін, неминуче змінюється і поведінка іншого боку!

Якщо в момент типовою конфліктної ситуації (від дитячої істерики, до сперечань з підлітком) батько виявляється здатний подумки згадати свою дитину щасливою і викликають у нього, батьків, радість і захоплення – конфлікт не відбудеться. Несподівано для себе ви побачите ситуацію з нової сторони, і компроміс знайдеться сам собою! Це спрацьовує в самих різних ситуаціях і в будь-якому віці.

Але потрібно підготуватися:

• записати на аркуші паперу не менше 15 пунктів як відповідь на питання: «Що викликає у мене радісні почуття в спостереженні за своєю дитиною, які його якості, особливості та дії?» Наприклад, «кмітливість, незлопамятность, смішно ворушить пальцями на ногах, любить тварин, вміє будувати смішні пики...» і т. д.
• згадати кілька ситуацій, коли ваша дитина відчуває радість і щастя (стрибає на батуті, гладить цуценят, радіє подарунку на новий рік..). Головне – щоб вам самим було радісно на це подумки дивитися. Тобто образ дитини повинен бути таким, щоб вам легко було відчувати на його адресу найтепліші почуття. Добряче «розгляньте» ці ситуації: запам'ятайте «декорації», запахи, звуки. Чим яскравіше буде підготовлений образ, тим простіше «витіснити» їм негативні почуття в потрібний момент і цим перервати звичний конфлікт.
• у будь-який момент, коли ви доброзичливо налаштовані до дитини, обіймайте його, посміхайтеся йому, ГОВОРІТЬ що ви його любите. Не соромтеся! Навіть якщо посуд у цей день не вимита, а черевики не вичищені! Повірте, для дитини це дійсно не важливо, але ДЛЯ ЛЮБЛЯЧОГО людини ХОЧЕТЬСЯ зробити і те, і інше, а ДЛЯ НЕЗАДОВОЛЕНОГО — навпаки! Виявляйте свою любов і залишайте дитині для відповіді вчинками. Довіряйте своєму серцю!

Тоді неминучі в сім'ї моменти розбіжностей стануть лише «задачками» на кмітливість – як саме «роздати всім сестрам по сережках», а атмосфера в будинку зміниться!

Автор: Світлана Добровольська

Джерело: econet.ru