Як навчити ввічливості дитини

Все родители мечтают, чтобы их отпрыски были вежливыми и хорошо воспитанными. Но почему дети порой упрямятся и не хотят по нашему желанию говорить «спасибо», «пожалуйста»? Или они попросту стесняются? Давайте разберемся, в чем причина такого поведения.

Батьки фанатично, напористо прищеплюють своїм маленьким нащадкам елементарні правила поведінки. Особливо це стосується «чарівних» слів-таких як «дякую» і «будь ласка»). Іноді навіть вони перегинають палицю. Адже змусити дитину вимовити потрібне слово можна. Але головне, щоб малюк розумів, навіщо і в яких ситуаціях вживаються ввічливі слова.

Дети и «волшебные» слова
Звична ситуація. Мама з малюком прогулюється у парку. І тут на одній з алей зустрічає своїх подруг. Ті оточили дитину і радісно захоплюються його зовнішністю. А мама, у свою чергу, намагається змусити малюка голосно привітатися.

Той спідлоба дивиться на трьох чужих тьоть, які без угаву щебечуть і тріпають його по маківці. Дитина так і не промовив жодного слова...

— Что надо сказать тете Оле?
— Поблагодари бабушку!
— Что нужно говорить, когда тебя угощают?

Дитина, якого мучать подібними питаннями, пробубнит очікуване «дякую» чи «будь ласка». Але в черговий подібної ситуації мамі знову стане в нагоді нагадувати йому про те, що слід сказати «чарівне» слово.

Коли малюк сам, без примусу вимовляє: «дякую»/ «будь ласка»/ «до побачення», батьки знаходяться на сьомому небі від щастя. Вони горді, що їх чадо виховано як треба.

Але в реальності, коли діти не хочуть вимовляти «дякую» чи «будь ласка», вони зовсім не хочуть прославитися нечемними.

Ось пояснення такої поведінки
У віці від 2 до 4 років малюки постійно чогось вчаться, та правилам поведінки в суспільстві – теж. Вони соціалізуються. Якщо дитині повідомили, що в гостях у бабусі слід говорити «спасибі» за торт або пиріг, той може і не проектувати отриману інформацію на інші ситуації. І не здогадається, що це слово вживається і в інших будинках.
Дитина може елементарно соромитися. Тим більше, коли до нього прикута увага чужих «тьоть» і «дядьків». Скромний і тихий малюк смутится і замкнеться в собі. Або навіть розплачеться під тиском з боку мами.

Дитина може бути зосереджений на грі і просто забуде подякувати, адже його увага поглинена яким-небудь захоплюючим заняттям. Діти не здогадуються про бажаннях батьків. І не усвідомлюють, як мама жадає почути від них «чарівне» слово (тим більше на публіці).
Батьки, невтомно стверджуючи своїм дітям про ввічливому поведінці, марно витрачають час. Насправді малюка слід привчити у ввічливості не як інструменту маніпуляції, а як до норми поведінки.

Що робити, якщо дитина нечасто вимовляє ввічливі слова
Відзначте, коли він все-таки скаже «спасибі» і покажіть свою реакцію: «От молодець! Ввічливий хлопчик!»

Якщо ви розумієте, що малюк просто соромиться сказати «будь ласка», скажіть це слово за нього. Ніхто не відчує незручності. А ви продемонструєте своєму нащадкові приклад ввічливої поведінки.

Звертайте увагу на тон фрази (прохання). Не потворствуйте, коли дитина говорить примхливим або командним тоном, навіть якщо він використовує ввічливі слова.

Контролюйте власну мову. Особистим прикладом показувати зразок спілкування. Самі говорите дитині «спасибі» і «будь ласка», уникайте роздратованого або грубого тону. Так малюк буде переймати вашу манеру поведінки. Якщо ввічливі ви – дитина теж буде ввічливим.