Як мій син сам знайшов собі маму, а мені – гарну дружину...

Я прокинувся від гучного крику. Я вибіг в коридор. В коридорі я побачив лежачу на підлозі Машу.

Ми з Машею разом прожили два місяці. Я хотів одружитися на Маше і хотів, щоб вона замінила моєму синові мати.

Коли Маша побачила мене, вона почала плакати.

— Будь ласка, допоможи мені! Я дуже сильно заплуталася в цих мотузках! Це твій син спеціально це зробив! Та твій син мене просто ненавидить! Це він все влаштував! Андрій, будь ласка, відправ його жити до бабусі!

Я подивився на Машу і промовчав.

— Ну, будь ласка! Ти ж бачиш, що він мене ненавидить! Так він мене скоро до нервового зриву доведе! Будь ласка, відвези його хоча б на час до бабусі! А ми відпочинемо з тобою від твого сина!

— А я і не втомився від свого сина! Ти прости мене, Маша, але нам доведеться розлучитися з тобою. Для мене син важливіше і я ні на кого його не проміняю! – сказав я Маше.

Маша зібрала свої речі і пішла. А я зайшов в кімнату до сина. Саша намагався робити вигляд, що він міцно спить.

— Не прикидайся, синку! Адже ти не спиш! І я це знаю! Ось навіщо ти так ображав Машу?

— Вона мені не подобається! Нам так добре вдвох! Давай ми будемо жити тільки удвох з тобою!

— Але ж нам потрібна господиня в хаті! Я один не впораюся! — сказав я Саші і обійняв його.

— А я буду тобі допомагати в усьому! Нам ніхто не потрібен! — сказав мені мій син.

Потім мій син заснув, а я пішов у свою кімнату.

Я згадав, як одружився на Кате – матері Сашка. Ми були такою гарною парою!

Катя була молодша за мене на шість років. Через півроку Катя завагітніла. Потім вона народила Сашу. Жили ми спочатку нормально. А потім Каті стало нудно.

Одного разу Катя поїхала відпочивати і вже не повернулася. На відпочинку вона зустріла іншого чоловіка. Ми з Катею розлучилися, і я залишився один з сином.

Минуло цілих п'ять років. Я жінкам взагалі тепер не довіряв.

А потім я захотіла знайти маму для свого сина. Після того як пішла від мене Маша, я залишав з сином нашу сусідку — Маргариту Андріївну.

Одного разу я прийшов додому, а Маргарити Андріївни з моїм сином не було. З Сашею сиділа якась незнайома дівчинка.

— А де Маргарита Андріївна? – запитав я.

— А її сусіди затопили, і вона побігла свою квартиру рятувати! — сказав Сашко.

— А це хто?

— А це Ліза! Нехай вона поживе у нас! А то у неї там дядя Коля б'ється!

Я розгубився.

— Саша, ну що ти таке кажеш? Адже у Лізи, напевно, мама є, і вона турбується за неї!

— Але Ліза боїться йти додому! Нехай вона у нас залишиться!

— Ні! Ліза, ходімо зі мною. Ти покажеш, де ти живеш. Я відведу додому!

Ліза кивнула, погоджуючись зі мною.

Як тільки я відкрив двері нашої квартири, щоб відвезти Лізу додому, на порозі я побачив жінку.

— Скажіть, будь ласка, моя дочка Ліза у вас? Мені сусіди сказали!

— Так.

— Лізочка, з тобою все добре? Тебе ніхто не ображав тут?

— Та ніхто її не кривдив. А ось якийсь дядя Коля, напевно, ваш чоловік, її ображає.

— Вибачте, я за неї дуже хвилювалася. Ми підемо додому вже!

— Звичайно, йдіть.

Минуло два тижні. Я вже й забув про цей випадок.

І ось одного разу вночі пролунав дзвінок у двері. Я відкрив двері і побачив Лізу та її маму.

— Будь ласка, допоможіть нам!

— Проходьте! Що сталося?

— Ви вибачте мене, але мені більше нікуди йти! Мене звати Світла.

— А чому ви бігаєте вночі? Де ваш чоловік, Микола, здається?

— Та він нас вигнав зі своєї квартири. Але він мені не чоловік! Ми з ним по листуванню познайомилися. Він запросив мене з донькою до нього приїхати. Мені здалося спочатку, що він такий хороший чоловік. Я ж не знала, що він п'є. А він у мене і гроші забрав, і документи. Тепер я навіть не можу повернутися додому! – стала плакати Світлана.

Я з подивом дивився на цю жінку:

— Ну, от як можна було довіритися чужій людині? Як же ви могли зробити таку дурість? Адже ви ж доросла людина!

— А ви знаєте, як мені важко було?! Спробуйте виростити дитину без грошей. Я живу в маленькому селі, там всього десяток будинків залишилося. Роботи немає, школи немає. Ось я заради дочки це і зробила.

Ліза та Світла прожили у нас тиждень. За цей час я забрав документи і речі Свєти і Лізи у Миколи. Потім я допоміг їй грошима і допоміг придбати квитки.

Потім ми з Сашею проводили їх на поїзд. Світлана щиро подякувала мені за допомогу, і вони з дочкою поїхали.

А через тиждень мій син сказав:

— Тато, а поїхали у гості до тітки Світлі і Лізі? Адже вони ж нас запрошували в гості до себе!

Я подивився на сина і зрозумів, що дійсно і я дуже скучив за Світланою і Лізою.

— А поїхали, синку!

Ми зібралися, купили гостинців і поїхали в гості до Світлі і Лізі. Світла і Ліза дуже зраділи нашому приїзду.

А через два місяці ми вже жили всі разом в нашій квартирі в місті. Ми стали сім'єю і живемо дуже добре.

Ось так мій син сам знайшов собі маму, а мені – гарну дружину...

Джерело