Очі у хлопчика були такі сумні, а погляд — дорослий...

В їхній сім'ї було двоє дітей: старша дочка Варвара і меншенький Антошка. Коли сестрі виповнилося 12 років, Антон серйозно захворів. Незважаючи на зусилля лікарів, в родині сталося горе. Якби не підтримка близьких, мама наклала б на себе руки. Батько тримався з усіх сил заради дочки і дружини, але теж сильно переживав за сина.

Коли Наталя повернулася до життя і змирилася з тим, що сталося, запропонувала народити чоловікові ще однієї дитини. Вона думала, що тільки так можна заповнити порожнечу в серці. Олексій погодився. Та тільки ніяк подружжя не виходило завагітніти. Все-таки вік давав про себе знати. Вони вирішили чекати онуків, раз така справа.

Варвара на той час вчилася у педагогічному і підробляла в дитячому будинку. Директор дитячого будинку пішов їй назустріч і дозволив влаштуватися на посаду вихователя, незважаючи на те, що у Вари ще не було диплома. Він бачив, як добра дівчина відноситься до вихованців і просто не міг їй відмовити. Та й діти Варвару любили.

Одного разу до них потрапив новенький на ім'я Саша. Хлопчик зростав у благополучній родині, але після смерті матері батько зробив вибір на користь іншої жінки. Його новій дружині не потрібен був чужий дитина, адже вона вела розгульний спосіб життя. Інші родичі теж не виявили бажання забрати хлопчика, тому Саша потрапив в дитбудинок.

Очі у хлопчика були такі сумні, а погляд — дорослий. Зовсім не як у дитини. Так само дивився на Варю її покійний братик. Цей погляд їй часто снився ночами, а тепер вона побачила його в реальному житті.

Цілу ніч Варвара проплакала. Вона згадувала про брата, і гіркий комок підступав до горла. Їй було дуже шкода Сашка. Вона і інших дітей, позбавлених батьківської любові шкодувала, але до цього хлопчика відчувала якісь особливі почуття.

***

— А ви б не хотіли усиновити дитину? — запитала Варя батьків.

— Іноді замислювалися про це, якщо чесно. Коли зрозуміли, що народити малюка більше не зможемо, у нас виникала така ідея, але побоялися, що не зможемо полюбити чужу дитину.

— Я вам хочу розповісти про одного хлопчика.

Вона пояснила батькам, що до Саші вона відчуває якесь тяжіння. Ніби це її брат. Ну або син. Варвара запропонувала батькам зустрітися з хлопчиськом. Коли вони побачили вихованця дитбудинку, у них защеміло серце. Вони теж помітили, що у Саші точно такі ж очі, як у Антоші.

Вони не знали, як бути далі. Боялися, що вже вік не той, але не могли забути чарівного хлопчика, в якому бачили свого сина.

Вони все-таки зважилися на цей крок і всиновили Сашу. Хлопчина виявився безпроблемним і дуже швидко адаптувався. Звичайно, без труднощів не обійшлося, але любов і турбота батьків створили диво — душу хлопчика вдалося розігріти. Його очі більше не сумні, а наповнені щастям і любов'ю. Та й батьки помолодшали на очах, адже їм довелося заново зануритися в батьківські клопоти.

Джерело