Моя дочка дружила з сусідською дівчинкою Танею. Вони навчалися в одному класі, тому в них було багато спільного. З мамою Тетяни я теж непогано спілкувалася. Коли я везла свою дочку в школу, заїжджала і за сусідською дівчинкою. Тому їх теж удвох забирала. У мами Тані не було машини, тому я допомагала по-людськи. Адже Я знала, що вранці і ввечері добиратися на автобусі важко. Я сподівалася, що коли-те сусідка підстрахує і мене.
Поралася я з двома школярками два роки. За цей час вони підросли, з'явилися інші інтереси та хобі. Мама Тані вже сама забирала доньку після роботи, але вранці раніше відвозила дівчаток я.
Через якийсь час Аня, мама Тетяни, купила машину. Дорогу іномарку. Сказала, що це подарунок для чоловіка. З тих пір вона почала сама відвозити і забирати доньку. Мало того, вона забирала також подружок Тані, а моя дочка, мабуть, в їх число не входила. Я на той момент вже працювала, тому донька добиралася сама. І сусідку мою це аж ніяк не бентежило. Вона вирішила, що це не її проблеми.
Через два місяці сусідка потрапила в аварію і залишилася без машини. Автомобіль просто вщент, та й сама покалічилася. І ось вчора до мене прийшла її мама, бабуся Тетяни, і каже:
— Тобі важко, чи що, нашу Танюшу у школу відвезти? Вона не звикла на громадському транспорті добиратися. Та й боюся я її одну відпускати!
Я ясно дала зрозуміти, що більше допомагати не збираюся. Тим більше, моя дочка добирається одна. А скоро весна — можна буде пішечки додому ходити. Мама сусідки пробурчала щось і пішла. Тепер всім розповідає, яка я гидка.
Но каждому родителю, чтобы стать хорошим родителем — нужно сначала простить своих родителей за все…
Чем БОЛЬШЕ мы даем детям, тем МЕНЬШЕ они умеют и хотят
This website uses cookies.
