Дети и вежливость

Все родители мечтают, чтобы их отпрыски были вежливыми и хорошо воспитанными. Но почему дети порой упрямятся и не хотят по нашему желанию говорить «спасибо», «пожалуйста»? Или они попросту стесняются? Давайте разберемся, в чем причина такого поведения.

Батьки фанатично, напористо прищеплюють своїм маленьким нащадкам елементарні правила поведінки. Особливо це стосується «чарівних» слів-таких як «дякую» і «будь ласка»). Іноді навіть вони перегинають палицю. Адже змусити дитину вимовити потрібне слово можна. Але головне, щоб малюк розумів, навіщо і в яких ситуаціях вживаються ввічливі слова.

Дети и «волшебные» слова

Звична ситуація. Мама з малюком прогулюється у парку. І тут на одній з алей зустрічає своїх подруг. Ті оточили дитину і радісно захоплюються його зовнішністю. А мама, у свою чергу, намагається змусити малюка голосно привітатися.

Той спідлоба дивиться на трьох чужих тьоть, які без угаву щебечуть і тріпають його по маківці. Дитина так і не промовив жодного слова...

— Что надо сказать тете Оле?

— Поблагодари бабушку!

— Что нужно говорить, когда тебя угощают?

Дитина, якого мучать подібними питаннями, пробубнит очікуване «дякую» чи «будь ласка». Але в черговий подібної ситуації мамі знову стане в нагоді нагадувати йому про те, що слід сказати «чарівне» слово.

Коли малюк сам, без примусу вимовляє: «дякую»/ «будь ласка»/ «до побачення», батьки знаходяться на сьомому небі від щастя. Вони горді, що їх чадо виховано як треба.

Але в реальності, коли діти не хочуть вимовляти «дякую» чи «будь ласка», вони зовсім не хочуть прославитися нечемними.

Ось пояснення такої поведінки

• У віці від 2 до 4 років малюки постійно чогось вчаться, та правилам поведінки в суспільстві – теж. Вони соціалізуються. Якщо дитині повідомили, що в гостях у бабусі слід говорити «спасибі» за торт або пиріг, той може і не проектувати отриману інформацію на інші ситуації. І не здогадається, що це слово вживається і в інших будинках.
• Дитина може елементарно соромитися. Тим більше, коли до нього прикута увага чужих «тьоть» і «дядьків». Скромний і тихий малюк смутится і замкнеться в собі. Або навіть розплачеться під тиском з боку мами.
• Дитина може бути зосереджений на грі і просто забуде подякувати, адже його увага поглинена яким-небудь захоплюючим заняттям. Діти не здогадуються про бажаннях батьків. І не усвідомлюють, як мама жадає почути від них «чарівне» слово (тим більше на публіці).

Батьки, невтомно стверджуючи своїм дітям про ввічливому поведінці, марно витрачають час. Насправді малюка слід привчити у ввічливості не як інструменту маніпуляції, а як до норми поведінки.

Що робити, якщо дитина нечасто вимовляє ввічливі слова

• Відзначте, коли він все-таки скаже «спасибі» і покажіть свою реакцію: «От молодець! Ввічливий хлопчик!»
• Якщо ви розумієте, що малюк просто соромиться сказати «будь ласка», скажіть це слово за нього. Ніхто не відчує незручності. А ви продемонструєте своєму нащадкові приклад ввічливої поведінки.
• Звертайте увагу на тон фрази (прохання). Не потворствуйте, коли дитина говорить примхливим або командним тоном, навіть якщо він використовує ввічливі слова.
• Контролюйте власну мову. Особистим прикладом показувати зразок спілкування. Самі говорите дитині «спасибі» і «будь ласка», уникайте роздратованого або грубого тону. Так малюк буде переймати вашу манеру поведінки. Якщо ввічливі ви – дитина теж буде ввічливим.

Джерело